— Я хочу пожити трохи сам десь на острові.
— На острові? — неуважно перепитала Мумі-мама. Вона сиділа під вікном, що виходило на північ, і малювала витку ліану з квіткою. Вона їй дуже гарно вдавалася. — Можеш, як завжди, взяти спальний мішок.
Мама малювала жимолость, з ніжними, витонченими листочками. Вона сподівалася, що не забула, яка на вигляд ця рослина. Жимолость не може рости біля моря, їй потрібні тепло і затишок.
— Мамо! — мумі-тролеві пересохло у горлі. — Цього разу не так, як завжди…
Але Мама його не слухала, щось підбадьорливо мугикнула й далі малювала.
Тато рахував свої хрестики. Він був не цілком певний щодо п’ятниці. Поставив два хрестики навпроти того дня, мабуть, тому, що забув позначити четвер. Щось його тоді від во лік ло, і ось тепер Тато сумнівався. Що він робив того дня? Усі дні в нього переплуталися, тягнулися суцільною вервечкою по колу, немов кружляння довкола острова, коли йдеш-йдеш берегом і ніколи нікуди не приходиш.