Крихітна мюмля розглядала його мовчки і ледь скептично. Потім мовила:
— Мене звуть Мю. Я вже бачила тебе раніше. Ти гуляв з маленьким Мудриком-грубасиком і весь час щось буркотів собі під ніс та розмахував у повітрі лапами. Ха-ха!
— То й що! А чого це ти сидиш на шафі? Сміх та й годі!
— Для декого, — протяжно відказала Маленька Мю. — Для декого, може, й смішно, а для мене єдиний порятунок від жахливої долі.
Вона перехилилася через край шафи і зашепотіла:
— Живі гриби уже дісталися передпокою.