Мумі-тато поліз залізною драбиною на башту і подряпався далі на горище, навіть оком не кинувши на ліхтар маяка. За якийсь час він повернувся з мотузкою.
— У тебе знайдеться щось придатне для лота? — запитав він у Мами.
Мумі-мама притьмом кинулася до кухонної плити й подала Татові праску.
— Дякую, — і Тато миттю зник за дверима.
Мама чула, як він перестрибує через дві сходинки, спускаючись униз крученими сходами, а потім знову все стихло. Мумі-мама сіла біля столу й засміялася.
— Чудово! — мовила вона сама до себе. — Як чудово, хай йому Мара!