— А я й не брехав! — запротестував Мудрик.
— Але ж ти сказав, що твого меншого Братчика з’їдено, хоча ніхто його не з’їдав, — терпляче пояснював тато.
— Та це ж добре! — не розгубився Мудрик. — Хіба ви не раді? Я страшенно радий! Мені стало легше на душі. Отакі болотяні змії можуть проковтнути кого хоч, навіть оком не встигнеш змигнути. Розумієте? Ані кісточки не зостанеться. Лише гола пустеля та виття гієн уночі…
— О лишенько! — зітхнула мама. — Лихо та й годі!
— Отож, усе завершилося щасливо, — радісно підсумував Мудрик. — А буде десерт на вечерю?
Але тут тато Мудрика раптом розсердився: