Мумі-тато вмить пожвавився.
— Стрибай у воду й тягни за ніс! — кричав він. — Витягай на берег і міцно тримай!
Мумі-троль стояв по пояс у воді, тримаючи «Пригоду» за швартовий трос. Судно рвалося, немов дикий мустанг, а кожна нова хвиля захльостувала Мумі-троля з головою. Вода була такою холодною, що аж завдавала болю. Мумі-тато перетягнув усі снасті через корму на берег. Він борсався й працював, не покладаючи лап, капелюх зсунувся йому на очі; весла покотилися в пісок просто Татові під лапи, заплуталися в неводах — біда та й годі! Коли Мумі-тролеві і Татові пощастило нарешті витягнути човна на підпорки, дощова запона знову повисла понад морем, навколо посутеніло, находив вечір.
— Ми чудово впоралися, — сказав Мумі-троль, обережно глянувши на Тата.
— Ти так гадаєш, — у голосі Тата вчувався сумнів.
Він якийсь час дивився на велетенську купу неводів упереміш із водоростями і вирішив, що син має рацію.