Мумі-тато ухопився за верхній трос і почав вибирати невід з води. Дощ заливав йому очі, а невід видався неймовірно важким.
«Ми ніколи не з’їмо стільки риби, — розгублено думав Мумі-тато. — І що за життя! Але родина є родиною, і про неї треба дбати…»
Мумі-троль налягав на весла, махав ними, як шалений. Разом з неводом на поверхню піднімалося щось темне. То були водорості! Невід, переповнений водоростями та жовтуватою морською капустою, схожий на товсту ковдру, натужно, метр за метром, виринав з води.
Більше Мумі-тато не промовив ні слова. Він уже не намагався акуратно підхоплювати невід, а перегнувшись через борт, вигрібав його як-небудь, пригорщами. Оберемок за оберемком товста ковдра брунатно-жовтих водоростей перевалювалася через поруччя суденця і… жодної рибини. З рештою неводів була та ж сама історія, навіть якоря обплутали водорості.
Мумі-троль розвернув човна і спрямував його до піщаного берега, а сам наліг на праве весло, переставши веслувати. «Пригода» уткнулася носом в пісок, але вже наступної миті хвиля вдарила її в бік і перевернула.