Тато вмостився на кормі. Був тихий, спокійний вечір, денні барви, поступово бліднучи, згасали у присмерку, лише над самим ялинником небо все ще вигравало червінню. Тато з сином мовчки витягли човна на берег і побрели островом додому. Коли вони вже дійшли до осикового гаю, з моря до них долинув приглушений жалібний звук. Мумі-троль спинився.
— Таке я чув учора, — озвався Мумі-тато. — Мабуть, якась птаха.
Мумі-троль подивився на море.
— Там хтось сидить на острівці, — сказав він.
— То навігаційний знак, — заперечив Тато і рушив далі.
«Уранці жодного навігаційного знаку там не було, — подумав Мумі-троль. — Там зовсім нічого не було…»