Чи якогось іншого дня… А якщо він зовсім не загориться, вивішуватимемо у негоду на вікні лампу. Її неодмінно хтось помітить і збагне, що йому загрожує небезпека, якщо плистиме далі. Я думаю про інше: чи не занести нам ліжка, доки не стемніло. Не довіряю я цим нестійким сходам.
— Я все сам занесу, — пообіцяв Тато і зняв з цвяшка капелюха.
Гору з маяком на вершині уже майже огорнула темрява. Мумі-тато непорушно стояв на скелі, дивлячись на море. Він думав: «Ось зараз вона там, нагорі, запалює штормовий ліхтар. Підкручує гніт, розглядає його, як завжди, якусь мить. Ми маємо повну каністру гасу…»
Птахи уже поснули. Скелясті острівці на заході чорніли на тлі неба там, де сіло сонце. На одному з них виднівся морський навігаційний знак, а може, могильний пагорб.
Тато підняв одне ліжко і враз застиг, прислухаючись. Здалеку долинуло ледь чутне жалібне виття, дивний самотній звук, не схожий на інші. Він линув понад водою, сповнений безмежної пустки. На мить Татові здалося, що гора затремтіла під його лапами. Потім усе знову стихло.