— О, привіт, привіт! Як тобі подобається мій острів?
— Він не схожий на жодний острів у світі! — з ентузіазмом запевнила Мама. — Родючий ґрунт лежить тут, на самому березі, хоча йому місце у глибині острова.
— А я тобі поясню, — запалився Мумі-тато. — Завжди мене запитуй, якщо тобі щось неясно. Я знаю про все, що пов’язане з морем! Бачиш, це водорості, які викидають на берег хвилі, поступово вони перегнивають і стають справжнім гумусом. То як? А ти такого й не знала!
Мумі-тато засміявся і розкинув лапами, ніби даруючи Мамі усі хащі водоростей, що вигойдуються в морі.
Мумі-мама заходилася збирати водорості. Вона носила їх увесь день і складала у широкій розколині, де згодом мав постати сад. Водорості були такого ж глибокого теплого кольору, як земля удома, але з відблисками пурпурової та оранжевої барви.