Вона переступила поріг і зупинилася. Всередині було вогко і дуже холодно. Між калюжами чорніла мокра земля, кілька дошок, покладених зверху, служили ніби містком, що вів до підніжжя сходів. Мама завагалася.
— Послухай, — озвався Мумі-троль. — Я щось маю для тебе.
Мама, взявши у лапи срібну підківку, довго розглядала її.
— Яка гарна! — сказала вона. — Чудовий подарунок! Невже існують такі крихітні коні?..
— Ходімо, мамусю! — радісно покликав Мумі-троль. — Побіжимо нагору, аж до самої вежі!
Нагорі на порозі стояв Мумі-тато в чужому капелюху з обвислими крисами та видутим верхом.