Тато стояв у воді, тримаючи у лапі ліхтаря.
— Можеш виходити. Усе гаразд…
Мумі-тато був бадьорий, у веселому гуморі, з капелюхом, зсунутим на потилицю. Вище на піщаному березі він з вітрила та весел збудував намет, схожий на великого звіра, що присів на зігнутих лапах. Мама спробувала придивитися, чи немає на їхньому новому пляжі черепашок, але вона недобачала у темряві. Їй пообіцяли, що тут будуть великі, незвичних форм черепашки, які трапляються глибоко на морському дні.
— Ось, — промовив Тато. — А тепер поспи. Я сидітиму на чатах усю ніч, вам нема чого хвилюватися. А завтра заночуємо у моєму маяку. Як тільки розвидніє, знайду маяк, і ми туди переселимося. От лишень збагнути не можу, чому він не горить… Як там у наметі? Сподіваюся, тепло?
— Чудово, — запевнила Мама, заповзаючи під вітрило.