Мумі-мама зітхнула, намагаючись випростати лапи.
— Але ж такими є майже всі наші знайомі, — зауважила вона. — Хто більше, хто менше…
Вітер стих. Мумі-тато сидів за стерном, прямий, як свічечка, задерши догори носа.
— Ось воно, — зрадів раптом Тато. — Я відчуваю, що ми таки добралися. Пристанемо до острова з захищеного від вітру боку. Тільки не можу зрозуміти, чому не світиться маяк!
Було тепло, пахло вересом. Усюди панувала непорушна тиша. Враз із ночі вигулькнула могутня тінь — острів навис над ними, пильно приглядаючись до прибульців. Вони відчули його гарячий подих, коли човен увіткнувся носом у пісок і завмер. Здавалося, ніби хтось їх розглядає. Родина збилася купкою на лавках, не наважуючись навіть поворухнутися.
— Ти чула, мамо? — прошепотів Мумі-троль.