— Любий, — заперечила Мама. — Мари бояться, бо вона неймовірно холодна. І ще тому, що вона зовсім нікого не любить. Однак Мара нікому не заподіяла зла. А тепер, я гадаю, час спати…
— Чудово! — погодився Тато, відставляючи у куток кочергу. — Чудово! Якщо вона анітрішечки не зла, то й захисту ніхто не потребує! Прекрасно!
Тато вискочив на ґанок, скинувши мимохідь зі столу сир та ковбасу, і рвонув у самотину темряви.
— Ого! — з повагою в голосі озвалася Маленька Мю. — Він сердиться! Випускає із себе злість. Вартуватиме мох до світанку!
Мама промовчала. Вона дріботіла туди-сюди по кімнаті, звично лаштуючись до сну, понишпорила у своїй торбинці, скрутила гніт лампи. Однак тиша була оманлива. Зрештою заходилася розсіяно стирати пил з Татової моделі маяка, що стояла на полиці у кутку комода.