— Ха! — тільки й сказала Маленька Мю.
— Тату! — вигукнув Мумі-троль. — Ти не помічаєш нічого надзвичайного? Ми засвітили лампу!
— Так, я подумала, що вже час запалити лампу. Вечори стають довшими, і так хочеться світла… — мовила Мумі-мама.
— Але так ти поклала край літу. Лампу засвічують тільки тоді, коли літо скінчилося, — зітхнув Тато.
— А за літом прийде осінь, — примирливо сказала Мама.
Стиха шипів гніт у лампі. Світло лампи зближувало, дарувало затишок, творило тісне родинне коло, об’єднуючи їхні почуття та сподівання. А поза цим колом усе було чуже й незначуще, темрява поза ним росла й громадилася, насувалася щораз далі, аж до краю світу.