Це подобалося Мумі-татові, було його вечірньою грою, давало йому відчуття, що всі вони потребують захисту, бо перебувають на дні глибокого моря, і про це знає лише він.
Уже майже стемніло. Раптом усередині скляної кулі щось змінилося — загорівся вогник. Мама Мумі-троля запалила світло на ґанку, чого не робила все літо. Там блимала гасова лампа. Враз увесь затишок та надійність сконцентрувалися в одній точці — Мама сиділа на ґанку, чекаючи, коли збереться її родина, щоб пригостити усіх чаєм.
Скляна куля потьмяніла, її блакить перелилася в темряву, виднівся лише вогник каганця.
Мумі-тато ще трохи постояв, сам не знаючи, де витають його думки, а тоді рушив додому.
— Ага! Можемо спати спокійно, — повідомив Тато. — Цього разу небезпека нас оминула. Та про всяк випадок я піду туди на світанку і проконтролюю ситуацію.