— Цілком можливо, — відповіла Мама.
— Як уже сердиться, то сердиться, — потвердила Маленька Мю, обчищаючи зубками варену картоплину. — Інколи можна й посердитися. Кожне малятко має на це право. Але Тато неправильно сердиться, він не випускає лють назовні, а тримає в собі.
— Люба дитино, — втрутилася Мумі-мама. — Тато ліпше знає…
— Не думаю, — щиро зізналася Маленька Мю. — Він зовсім нічого не знає! А ви знаєте?
— Не зовсім, — визнала Мумі-мама.
Мумі-тато запхав носа у мох і відчув кислуватий запах диму. Земля не була навіть теплою. Він випорожнив у виямку з моху люльку, роздмухав іскорку. Якусь мить вона тліла, а потім згасла. Тато затоптав нещасливе місце і поволі рушив униз садом. Він хотів зазирнути у свою скляну кулю.