Гатіфнати зібралися посеред острова, повернувшись обличчями на південь, звідки насувалася гроза, точнісінько, як морські птахи перед негодою. Один за одним вони спалахували, немов нічні каганці, в унісон з блискавками, а трава навколо наелектризовано тріщала.
Мумі-тато ліг горілиць, розглядаючи блідо-зелені ніжні листочки прибережних трав на тлі потемнілого неба. Удома на канапі лежала подушка, на якій Мумі-мама вишила папороть: світло-зелені листки на чорній тканині. Дуже гарно!..
Гроза гуркотіла вже ближче. Мумі-тато відчув легеньке поколювання в лапах і сів на траву. У повітрі пахло дощем.
Зненацька гатіфнати залопотіли лапами, немов крилами вітряки. Вони гойдалися туди й сюди, кланялися й танцювали, а над пустельним островом дзижчала пронизлива комарина пісенька. Гатіфнати вили тужно й моторошно, наче вітер у горлечку пляшки. Татові Мумі-троля нестерпно захотілося зробити так само: розгойдуватися туди й сюди, вити, кланятися і шарудіти лапами.
Щось шпиґнуло його у вухо, і він мимоволі замахав лапами, потім підвівся, поволі рушив до гатіфнатів.