Він переступав з лапи на лапу, миттю підхопив свого хвоста, ретельно його обтрусивши, пильно розглядався навколо в пошуках хоч якогось вільного клаптика, однак павуки кишіли всюди.
— Я не хочу вас топтати, — бурмотів Тато. — Ото лишенько! І чому я не залишився у човні… їх надто багато і всі одного виду… так не буває у природі… Усі як один схожі між собою…
Мумі-тато безпомічно роззирався за гатіфнатами. Він помітив їхні силуети на самому вершечку гори. Один із них щось знайшов, але Татові не видно було, що саме.
Зрештою, йому було байдуже. Він подався назад до човна, струшуючи лапами, як кіт. Павуки дряпалися по ньому, і Тата ледь не вивертало від млості. Довгою червоною вервечкою вони вже лізли по швартовому канату, добралися й до бортових поручнів.
Мумі-тато забився у найдальший куток на кормі.