Після кави Мумі-троль, Нінні та Маленька Мю побігли до річки і затіяли там ігри, але, як виявилося, з Нінні неможливо було бавитися. Вона раз у раз робила реверанси, кланялася, дуже поважно казала: «звичайно», «ясна річ», «як гарно», але друзів не покидало відчуття, що бавиться вона лише з ввічливості, а не тому, що їй це приємно.
— Біжи! — кричала Мю. — Ти що, навіть стрибати не вмієш?
І тоненькі ніжки Нінні слухняно бігли чи стрибали. Потім вона знову завмирали, опустивши долі ручки. Порожнеча вище шийки над дзвіночком робила її геть безпомічною.
— Чекаєш похвали чи що! — сердилася Мю. — Ні риба, ні м’ясо… Може, хочеш, щоб я тебе відлупила?
— Ліпше не треба, — ледь чутно пискнула Нінні.
— Вона не вміє бавитися, — спантеличено пробурмотів Мумі-троль.