Гемуль і дітлахи позасвічували ліхтарики, стояли й милувалися своїм витвором.
У розлогих темних кронах дерев іскрилися дзеркальні скалки, срібло та золото. Усе завмерло в очікуванні — ставки, човники, тунелі, дитячі гірки, ятки з соком, гойданки, тири, де можна постріляти стрілами, дерева, по яких дозволяється лазити, яблуні…
— Починаймо! — скомандував Гемуль. — Тільки ж запам’ятайте, що це не парк розваг та веселощів, а Парк Тиші.
Дітки безгучно поринули у зачарований світ, до створення якого і вони приклали свої зусилля. Лише Мудрик обернувся й запитав:
— А тобі не буде прикро від того, що не доведеться пробивати квитки?
— Анітрохи, — відповів Гемуль. — Я можу й у повітрі покладати діркачем!..