— Нічого з цього не вийде! — розсердився він. — Погляньте лишень! Усе це мотлох і непотріб! Ні! Я нікому не дозволяю злазити зі стіни й допомагати мені!
Шумок підбадьорення й симпатії прошелестів понад муром, але ніхто й словом не озвався.
Тепер Гемуль намагався змайструвати з каруселі хатину. Коней він поставив у траву, а лебедів спустив на воду потічка, перевернув усе догори дном і працював так натхненно, аж йому волосся стало дибки.
«Ляльковий дім! — думав він гірко. — Хатина пустельника!
Купа мотлоху на смітнику, галас та лемент, як це було все моє життя…»