Порятований був важкий, страшенно важкий.
Я плив, докладаючи неймовірних зусиль, застосовуючи швидкі оберти хвостом та ритмічні порухи животом. Наче вітер, летів я понад водою, переліз через борт і, опинившись врешті на палубі, вивернув з каструлі порятованого. Мара ж самотньо вила на березі від голоду та люті (вона таки не вміла плавати!).
Фредріксон запалив гасову лампу, щоб побачити, кого я врятував.
Нині я глибоко переконаний, що та мить була найжахливішою миттю моєї бурхливої юності. Перед і мною на мокрій палубі сиділа… пані Гемулева! Як казали у ті часи, ото була мізансцена!
Я врятував пані Гемулеву.
Від страху та несподіванки я мимоволі задер хвоста під кутом сорок п’ять градусів, та одразу ж згадав, що я — вільний Мумі-троль і заговорив безтурботним голосом: