Хтось прудко збіг схилом і став розпачливо метатися понад самою водою.
— Оцього зараз з’їдять, — похмуро бовкнув Фредріксон.
— Тільки не на очах у Мумі-троля! — рішуче вигукнув я. — Я порятую нещасного!
— Не встигнеш! — у голосі Фредріксона звучала приреченість.
Та я вже прийняв рішення, переліз через поруччя і кинув на прощання:
— Не квіти прикрашають могилу невідомого шукача пригод, та все ж спорудіть на місці мого останнього спочинку гранітний пам’ятник зі статуями двох згорьованих гемулів!