Тато нічого не відповів, але перестав кашляти.
— Часу в тебе достатньо, бо застуду слід вилежати вдома, — вела далі Мама. — Як називаються описи життя, мамуари чи що?
— Мемуари, — ледь чутно буркнув Тато.
— А написане міг би читати нам уголос, — заохочувала Мама. — Скажімо, після сніданку або обіду…
— Це так швидко не робиться! — Тато висунувся з-під ковдри. — Гадаєш, усе просто — сів і написав! І нічого я не читатиму, доки не завершу розділ. Та й то, спершу прочитаю тобі, а тоді вже решті.
— Так, мабуть, твоя правда, — погодилася Мама й подалася на горище за зошитом.