— Що ж тут неприродного? — почав уже сердитися Тато. Гад ас пі, пишучи книжку, не слід дбати про мову?
— Але ж інколи не дбаєш! — вперто торочив своє Мумі-троль. — Ось, скажімо, Верть розмовляє у тебе цілком по-простому.
— Ет, — буркнув Мумі-тато. — Це для збереження місцевого колориту… Існує велика різниця між оповіддю автора про речі і події та його ставленням до них. Я маю на увазі, роздуми чи описи на папері дуже відрізняються від буденної мови, до того ж, автор залежить здебільшого від власних почувань… Так мені принаймні здається…
Тато замовк, стурбовано гортаючи сторінки зошита.
— То, на вашу думку, я вдаюся до надто незвичних слів? — запитав він дещо розгублено.
— Та ні, пусте, — заспокоїв його синок. — То ж було так давно, та й здогадатися можна, що ти хотів сказати… Оце й усе, що ти написав?