— Гуп! Гоп! Як полюбляв казати мій тато, — озвався Нюхмумрик. — Чому ви так мало пишете про Потішника? Де його зараз шукати?
— З татами нерідко так буває, — якось невизначено змахнув лапою Мумі-тато. — Вони то з’являються, то зникають… Я принаймні зберіг їхній образ для прийдешніх поколінь, описавши у своїх мемуарах!
Чмих чмихнув.
— Потішник недолюблював паркових сторожів… — задумливо мовив Нюхмумрик. — Одне лише це…
Усі попростягалися в траві, мружачись до сонця. Приємна теплінь навівала дрімоту.
— Тату, — знову озвався Мумі-троль. — Невже у ті часи всі висловлювалися отак… неприродно? «Уявіть собі моє здивування», «на моє глибоке переконання» чи «перед моїм внутрішнім зором»…