Залишившись на самоті, Тато ще трохи посердився на власну безпомічність, аж доки заснув. Коли він прокинувся надвечір, горло боліло уже менше, але настрій не поліпшився. Він теленькнув дзвоником, що стояв на столику поруч з ліжком. Мама Мумі-троля одразу ж піднялася до нього нагору і поцікавилася, як він себе почуває.
— Препаскудно, — поскаржився Тато. — Та це не біда. Набагато важливіше зараз потурбуватися про мого трамвайчика з морської шумки.
— Отого, що стоїть для прикраси у вітальні? — здивувалася Мама. — А що з ним таке?
Тато сів на постелі.
— Невже ти й справді не знаєш, яку величезну роль він відіграв у моєму житті замолоду? — роздратовано буркотів Тато.
— Напевно, ти виграв його в лотерею або щось на те схоже, — висловила припущення Мама.