— Доброго ранку! — репетував він. — Як приємно! Це ж сьогодні ти хотів влаштувати мені велику несподіванку?! А це хто з тобою? Яка мені честь! Шкода, що я не встиг поприбирати у бляшанці…
— Не турбуйся, — заспокоїв його Фредріксон. — Знайомся, це Мумі-троль.
— Доброго дня! Ласкаво прошу! — ще дужче заметушився Верть. — Зараз прийду… вибачте… Лише хвилинку… Мушу прихопити дещо з собою…
Він зник у своїй бляшанці, звідки одразу долинув відголос авральних розшуків — там щось гуркотіло і бряжчало. За хвилю Верть з’явився знову з дерев’яною скринькою під пахвою. Далі ми рушили лісом утрьох.
— Племіннику, — раптом озвався Фредріксон. — Ти умієш малювати?
— Таке питаєш! — вигукнув Верть. — Одного разу я намалював візитки усім своїм двоюрідним братам та сестрам! На кожній було написано, де і хто має сидіти за святковим столом! Може, намалювати тобі парадну на глянцевому папері? Або ж написати якийсь крилатий вислів? Вибач, але що саме тобі потрібно? Це якось пов’язано з твоєю несподіванкою?