— Три кімнати — небесно-блакитна, сонячно-золота і в цяточку. А ще кімнатка на піддашші для тебе, Крихітне Звірятко.
— Ти справді вірив, що ми усі будемо там жити? — запитала розчулена Мама.
— Звичайно. Я шукав вас усюди, ні на мить не припиняв пошуки. Не міг забути нашої старої любої кахляної печі.
Ось так сиділи вони, оповідаючи про свої пригоди і смакуючи юшкою, аж зійшов місяць, і ватри уздовж берега почали пригасати.
Морські чорти позичили їм ковдру, усі загорнулися нею, тісно притулилися одне до одного і поснули.
Наступного ранку вода спала ще більше, а сонячна днина налаштувала усіх на веселощі.