Та перш ніж продовжувати розповідь, варто з’ясувати, що трапилося в Долині Мумі-тролів, доки друзі полювали на Мамелюка.
Як уже мовилося, Мама Мумі-троля, поприбиравши в господі, вирішила трохи подрімати.
Та ще перед тим, поринувши у глибоку задуму, скрутила зібрані Гемулем рослини в клубок й ненароком випустила їх з лап просто до Чарівникового капелюха. Ліпше було їй не прибирати!
Доки вона додивлялася пообідні сни, рослини в будиночку почали буяти з чародійною силою, вихопилися з капелюха й поплазували долівкою. Довгі пагони та вуса дряпалися стінами, чіплялися за фіранки й жалюзі, пробивалися крізь щілини, вентиляційні люки та замкові шпари. У вогкому повітрі з несамовитою швидкістю розквітали квіти й достигали плоди. Велетенські вуса брунькувалися й спиналися вгору сходами, ліани в’юнилися поміж меблями, обвиваючи ніжки стола й стільців, звисали кублиськами змій зі світильників під стелею.
Дім повнився тихим шелестом, лише зрідка чулося гупання, коли нараз вистрілювала цвітом якась велетенська квітка або на килим падав перестиглий плід. Але Мамі здавалося, що то шумить дощ, вона поверталася на інший бік і спала далі.
У сусідній кімнаті Тато Мумі-троля писав свої Мемуари. Відколи він збудував причал для «Пригоди», нічого цікавого не відбулося, тож Тато натомість описував своє дитинство. Спогади зворушили його трохи не до сліз. Він завжди був незвичайною і талановитою дитиною, якої ніхто не розумів. У старшому віці його так само ніхто не розумів, і це було жахливо! Мумі-тато писав, писав, а уява малювала, як усі каятимуться у своїх вчинках, читаючи його Мемуари. Та потім він знову повеселів.