— Куди? — затремтів голос Чмиха.
— Та будь-куди, — пересмикнув плечима Нюхмумрик. — Але якщо тобі конче хочеться кудись, то можемо податися до Ґранатового Урочища.
— Ґранати! — аж підскочив Чмих. — Справжні коштовні гранати?
— Не знаю, чи справжні, — відказав Нюхмумрик, — але дуже гарні.
Вони подалися в гущавину, обережно пробираючись між валунами та колючим чагарником.
— Якби сяяло сонце, ґранати виблискували б іще гарніше, — мовив Нюхмумрик.