Учора, після поразки його війська, чаклун наказав тролям розпалити в дворі замку велике вогни— ще й по черзі покидати туди всі чарівні Обереги.
Срібна Троянда, Кубок з Часом і Вогняний Ключ лишилися неушкодженими, а от Смарагдова Книга спалахнула, мов сірнику спекотну погоду, щойно її торкнулися перші язики вогню.
— Крив!!! — задихався з люті Нарит. — Схопити!.. Негайно!.. Вбити!.. Повісити!.. Спалити!.. Відтяти голову!.. Розіпяти!.. Посадити на палю!!! — Чаклун був сам не свій. — Одурив! Кого — мене?! Зміюка підколодна! Ну, зажди в мене!..
Ледь не цілу ніч Нарит лютував, а на ранок по всьому Місту сповіщали про "щедру" винагороду тому, хто допоможе мене впіймати або звести зі світу.
Хай спробують упіймати. Я ще повоюю.
На світанку до нашого табору прийшов люд. Він назвався Геліусом і зголосився воювати проти Нарита.