Шмигун зрозумів, чого від нього чекають нові знайомі.
— Триста років тому, — залунала розповідь, — коли я ще був зовсім хлопчиськом і ще мав на ногах обидва черевики, — він з сумом поглянув на свою босу ногу, — мені до рук потрапила одна надзвичайно цінна річ. Ви вже знаєте, про що я кажу…
— І гадки не маємо, шановний, — кинув Понтій. — 3 цього місця попрошу розповідати детальніше.
— Мені до рук потрапив щоденник Крива…
— Кульгавий Колобок!.. — тільки й зміг лайнутись пугач.
— Я хоч і не дуже цікавився війною, — продовжував Шмигун, — більше грою в цурки-палки, квача чи в ножа, проте знав, що вона скоро закінчиться. Дракони стали подібними до запальничок, яким забракло газу, а сам Крив, хоч і був дуже могутнім чарівником, не міг подолати ворога. Чув я, що хтось із побратимів буки зрадив його, але що сталося точно, не знаю.