— Хоча… — почав міркувати вголос бука, — якщо ніхто не живе в самому озері, це ж не означає, що біля нього не може мешкати якийсь упир.
— Точно, — шморгнув дзьобом Петяка, — і той упир уже дожирає Шмигуна.
— Не поспішай робити висновки, — заспокоював друга й себе Гаврик. — Давай підійдемо ближче й роздивимось.
— Знаєш, — сказав Петяка, — я подумав, що, можливо, це печерний помідор досмоктує з непритомного Шмигуна останні життєві соки…
— Нічого гадати, ходімо ближче, — обірвав горобчика бука й рушив до печери.
Біля печери темніло щось велике, і від нього долинали бридкі звуки, від яких у жилах холола кров.