— А хто ти такий, щоб питати мене, чого я так роблю? Я тобі не син і не повинен коритися тобі.
— То правда, що не син, — відповів Лісоруб, — але ж я тебе пожалів, коли знайшов у лісі.
Коли старчиха почула ці слова, вона тільки скрикнула і зразу зомліла. Тоді Лісоруб підняв її і відніс до своєї хати, а його дружина почала клопотатися коло неї. І коли та жінка опритомніла, вони подали їй їсти й пити і просили її заспокоїтися.
Проте жінка не схотіла ні їсти, ні пити, а тільки спитала Лісоруба:
— Чи правду ти сказав, що знайшов цього хлопця в лісі? І відтоді минуло десять років, чи не так?
І Лісоруб відповів: