– Та певне ж, певне,– примирливо сказав Меркс– Це всього лиш невеличка запорука... хе хе хе!.. Ми, знаєте, любимо, щоб усе було по закону. Отож треба домовитись по доброму, по мирному. А Том приставить вам хлопчину куди ви скажете. Правда ж, Томе?
– Якщо я зловлю цього вилупка, то відвезу його до Цінціннаті й залишу в старої тітки Белчер, що живе біля пристані,– відказав Локер.
Меркс дістав з кишені засмальцьований записник, витяг звідти довгий аркушик паперу і, втупивши в нього свої гострі чорні очиці, став упівголоса читати:
"Бернс, округа Шелбі... хлопець Джім – триста доларів за живого чи мертвого... Подружжя Едвардсів, Дік і Люсі,– шістсот доларів... Негритянка Поллі з двома дітьми – шістсот доларів за неї чи за її голову..." Це я переглядаю наші справи, щоб побачити, чи вигідно нам братися до вашої,– пояснив він по паузі.– Слухайте, Локере, а за цими треба б направити Адамса і Спрінгера, бо й так уже скільки часу минуло.
– Вони надто дорого злуплять,– озвався Том.
– Я сам усе залагоджу. Вони в нашому ділі ще зелені, тож мусять брати дешевше,– сказав Меркс, переглядаючи далі свій список.– Ці три справи неважкі, бо треба лиш застрелити втікачів або присягнутися, що їх застрелено. За це вони багато не заправлять. Ну, а решту,– докінчив він, згортаючи папірець,–можна відкласти на потім... А тепер нам треба з'ясувати деякі деталі. То ви кажете, містере Гейлі, самі бачили, як та дівчина вибралась на берег?
– Авжеж. Не гірше, ніж оце вас бачу.
– І того чоловіка, що допоміг їй зійти нагору?