– А того,– відказав Гейлі,– що я даю вам добре заробити, і за де мені теж має щось перепасти. Ну} скажімо, десята частина чистого зиску, не беручи до уваги видатків.
– Он які – ревнув Локер і зі страшним прокльоном знову вгатив кулаком по столу.– Чи не казав я оце тільки, що знаю тебе, Дене Гейлі? Тож і не думай собі мене ошукати! Може, ти гадаєш, що ми з Мерксом полюємо на збіглих негрів з великої ласки до отаких, панів, як ти, за саме спасибі? А дзуськи! Дівка буде наша, і ти краще помовч, бо й незчуєшся, як ми заберем собі їх обох, і ніхто нам у цьому не завадить. Чи не ти сам навів нас на слід? Отож, як на мене, тепер і ти, і ми вільні діяти на власну руку. Та коли б ти або той Шелбі думали пуститися за нами – гай гай, тільки ви нас і бачили! Шукайте тоді вітра в полі.
– Ну гаразд, нехай уже так,– мовив переляканий Гейлі.– Ви тільки зловіть мені хлопчиська, ото й досить. Ти ж бо завжди чинив зі мною почесному, Томе, ніколи не порушував свого слова.
– І ти це добре знаєш,– відказав Том.– Я не вдаю з себе святенника, але в ділі не збрешу самому дияволові. Коли я вже щось пообіцяв, то од свого слова не відступлюся, і ти таки знаєш це, Дене Гейлі!
– Ну звісно, звісно, Томе, я ж саме так і кажу,– квапливо погодився Гейлі.– Ти тільки пообіцяй, що десь за тиждень віддаси мені хлопчиська, в будь кому місці, де сам схочеш, і нічого мені більше не треба.
– Зате мені треба,– мовив Том.– Недарма ж я був твоїм компаньйоном у Натчезі. Дечого я таки від тебе навчився, і тепер ніде свого не впущу. Ану викладай мені зараз же півсотні доларів, а ні – то я й пальцем для тебе не кивну. Знаємо вас таких!
– Таж у тебе в руках певне діло, що дасть тисячу або й півтори чистого зиску Слухай, Томе, це ж просто смішно,– відказав Гейлі.
– Еге, а ти гадаєш, що ми не маємо іншої роботи? Та її в нас на добрих п'ять тижнів наперед. Ти хочеш, щоб ми все кинули й гасали по хащах за тою твоєю дівкою та її щеням. Гаразд, а що, як ми її не спіймаємо? Адже зловити жінку не легше, ніж самого диявола. Що тоді? Чи заплатиш ти нам хоч цент, га? Атож, хотів би я подивитись, як ти заплатиш! Ні, так діла не буде! Жени півсотні – і край. Якщо ми досягнем свого і воно нам оплатиться, я тобі потім їх віддам. А ні – то залишаться нам за клопіт. Хіба це не почесному, га, Мерксе?