– Нехай пан мені дарує, бо несила вже терпіти,– озвався Сем, даючи нарешті волю довго тамованому захвату.– Вона ж так кумедно стрибала по тих крижинах– плиг!... скік!.. А крига – хрясь! А вона знову– плиг!.. льоп!.. Ото була чудасія!
І Сем з Енді зареготали так, що їм аж сльози з очей покотилися.
– Ось ви мені зараз на кутні засмієтеся! – люто вигукнув торговець, заміряючись на них гарапником.
Та вони спритно ухилилися, з криком збігли нагору і, перш ніж Гейлі кинувся за ними, скочили на коней.
– Бувайте здорові, ласкавий пане! – дуже поважно промовив Сем.– Мабуть, хазяйка вже хтозна як тривожиться за Джеррі. А панові Гейлі ми однаково більше не потрібні. Хазяйка не подарувала б нам, коли б ми погнали наших коней на отой місток, яким подалася Ліззі!
Він жартівливо тицьнув Енді в бік, І обидва швидко поскакали геть; лиш перекоти їхнього сміху долинули здаля за вітром.
Розділ VIII
ВТЕЧА