– Ні, мій пан такий добрий!..
– Воно так, але хто}знає, як усе буде? Він може померти, і тоді хлопчика продадуть комусь. Тож яка радість з того, що він такий гарненький, і здібний, і кмітливий? Згадаєш моє слово, Елізо, за кожну дрібку доброго в твоїм дитинчаті тобі завдадуть болючих ран у самісіньке серце, бо чим вища буде йому ціна, тим менше в тебе надії удержати його при собі.
Важким тягарем лягали на серце Елізі його слова. В її уяві знову постав той торговець, що був надвечір у пана, і вона враз пополотніла на обличчі й задихнулась, немов від смертельного удару. Тоді злякано визирнула на веранду, куди подався хлопчик,– йому набридло слухати розмову батьків, і тепер він залюбки гасав верхи на тростинці містера Шелбі. Вона хотіла була розповісти чоловікові про свої побоювання, але стримала себе.
"Ні, ні, йому, бідоласі, й так невесело,– подумала вона.– Не треба нічого йому казати. А може, все воно й неправда – адже пані ще ніколи нас не обманювала".
– Ну що ж, Елізо, серденько,– засмучено мовив Джордж,– мужайся і кріпись. А тепер прощавай, бо я вирушаю в дорогу.
– В дорогу, Джордже? Куди?
– До Канади,– відказав він.– І тільки но я туди дістануся, як зараз же викуплю й тебе. Це єдиний вихід, який нам залишається. Твій хазяїн–добрий чоловік, він мені не відмовить. Я викуплю і тебе, і хлопчика – сподіваюсь, мені пощастить це зробити.
– Який жах! А що, коли тебе спіймають?