– Ой Джордже, але ж ти цього не зробив?
– Не зробив! Я – ні, а він – зробив. А коли бідолашний собака став потопати, ще й камінням його закидав разом з отим своїм Томом. Сердешний песик] Він так жалісно дивився на мене, наче питав, чому я не хочу його рятувати. А потім мене відшмагали за те, що я не втопив його сам. Ну, нехай – хазяїн ще відчує на собі, що мене побоєм не зігнеш. Настане такий день, якщо він не схаменеться.
– Що ти замислив, Джордже? Не чини зла, прошу тебе!..
– Я й сам хотів би бути добрим, але серце мені пече, мов огнем, і я не маю чим цьому зарадити. На моєму місці і ти відчувала б те саме, та, певно, зараз і відчуєш, коли я розкажу тобі далі. Ти ж іще не все знаєш.
– А що ж там ще скоїлося?
– А от що. Останнім часом хазяїн говорить, що вчинив дурницю, дозволивши мені оженитися на стороні; що він ненавидить містера Шелбі і весь його рід, бо вони заносяться перед ним, і що я нібито теж перейняв від тебе цю гординю. Отже, він каже, що більше не дозволить мені ходити сюди, а знайде для мене жінку в своєму маєтку. Спершу він лише побіжно згадував про це, коли сварився на мене, але вчора сказав, що я маю одружитися з Міною і оселитись у її хатині, а як ні – то він продасть мене на Південь.
– Але ж ти одружений зі мною, і нас повінчав священик так само, як білих людей,– простодушно заперечила Еліза.
– Хіба ти не знаєш, що раб не має права одружуватись? Нема на це закону, і, якщо хазяїн надумає нас розлучити, ніхто не визнає тебе за мою дружину. Тим то я й кажу, що краще б нам було ніколи не бачити одне одного... Краще б мені взагалі не родитися на світ – задля нас обох, задля цього нещасного маляти, що також побачило світ собі на лихо. Адже те саме може спіткати і його!