– Цікаво, а що, як і мене розкласти отак по артикулах,– сказав той, побіжно переглядаючи документ,– то скільки б за мене можна дати? Скажімо, стільки то за поставу голови, за високе чоло, стільки то за руки й ноги, потім окремо за освіченість, здібності, доброчесність... А втім, останнє, мабуть, недорого коштує. Ну що ж, ходім, Єво,– обернувся він до дочки і взяв її за руку.
Він перейшов палубу, підступив до Тома і, легенько торкнувши пальцем його підборіддя, добродушно мовив:
– Ану поглянь, Томе, як тобі подобається твій новий хазяїн?
Том підвів голову. Навряд чи хто не відчув би приємності, дивлячись на те молоде, гарне й веселе обличчя. На очі Томові навернулися сльози, і він щиро сказав:
– Хай благословить вас Господь, пане!
– Сподіваюся, що благословить. Отже, тебе звуть Том? Ти вмієш правити кіньми, Томе?
– Я до коней змалечку звичний,– відказав Том.– Містер Шелбі завжди мав їх багато.
– От і гаразд. Тоді я, мабуть, поставлю тебе кучером. Тільки за умови, що напиватимешся ти не частіше, ніж раз на тиждень, не беручи до уваги особливих нагод.