– О, ще б пак, тим то ви й стали такий добрий, приятелю! Ну, а коли ви справжній благодійник, то скільки ще можете скинути, щоб зробити приємність панночці, яка так його вподобала?
– Та ви самі посудіть,– мовив торговець.– Онде погляньте, яка статура: широчезні груди, міцний, наче кінь. А голова яка! Зразу видно тямущого негра, здатного до всякої роботи. Це я вже віддавна запримітив. Та й сама така статура коштує чимало, навіть коли б він був зовсім дурний. А тут іще голова, та й неабияка, це я можу вам довести. Ну, то звісно, що він має коштувати дорожче. Щоб ви знали, цей хлопець порядкував у свого хазяїна всім господарством. У нього просто дивовижний хист до всіляких таких справ.
– Оце й кепсько, дуже кепсько. Надто вже він тямущий,– зауважив молодий пан з тим самим глузливим усміхом.– Це просто нікуди не годиться. Отакі меткі хлопці завжди тікають від хазяїв, крадуть коней і взагалі не шануються. Як на мене, то не завадило б скинути сотні дві за його розум.
– Воно б, може, й
так, якби не його сумирна вдача. Коли хочете, я покажу вам рекомендацію від його хазяїна, то самі побачите, який він тихий і побожний, цебто по справжньому побожний. Там, де він жив, усі прозивали його проповідником.
– То, виходить, я матиму в домі власного пастиря,– сухо зауважив молодий пан.– Дуже до речі. Релігія у нас дома – рідкісний товар.
– Ви здорово жартуєте.
– З чого ви взяли? Адже ви самі щойно сватали його на проповідника... Ну бо, показуйте ваші папери.