– Цить, люба, цить,– лагідно мовила Рейчел.– Ну, то як – сказати їй про це зараз?
– Та певне! Цю ж мить! Ти уяви собі, як би я зраділа, коли б це був мій Джоні Зараз же скажи їй.
– Їй право, Рут, ти тільки любов'ю до ближнього й живеш,– обізвався Саймон, потішено дивлячись на Рут.
– Аякже. Хіба не на те ми всі створені? Якби я не любила Джона й свою дитину, то навряд чи вболівала б так за неї. Ну йди вже, скажи їй! – І вона наполегливо торкнула Рейчел за руку.– Забери її до спальні і там скажи, а курку я сама засмажу.
Повернувшись до кухні, де Еліза сиділа над шитвом, Рейчел відчинила двері до невеличкої спальні й лагідно мовила:
– Ходімо зі мною, доню. Я маю для тебе звістку. Бліде обличчя Елізи враз спалахнуло. Злякано затремтівши, вона глянула на свого хлопчика.
– Ні, ні! – сказала Рут, підбігаючи до неї і беручи її за руки.– Не бійся, Елізо, це добра звістка. Іди, іди!
Вона легенько підштовхнула Елізу до спальні й зачинила за нею двері. Тоді обернулася, підхопила на руки малого Гаррі й почала його цілувати.