– Чого тобі, старий? – озвалася Рейчел і, витираючи з рук борошно, пішла за ним.
– її чоловік у селищі й буде тут сьогодні ввечері,– сказав Саймон.
– Та що ти кажеш! – вигукнула Рейчел, і обличчя її засвітилося радістю.
– Справді так. Пітер їздив учора візком до другого поселення й застав там стару жінку та двох чоловіків. І один з них сказав, що його звуть Джордж Гарріс, а з його розповіді про себе я переконався, що то він. Гарний, меткий такий молодик... То що, скажемо їй про це зараз? – спитав Саймон.
– Ану порадьмося з Рут,– відповіла Рейчел.– Гей, Рут! Іди но сюди!
Рут відклала своє плетиво і швидко вийшла за двері.
– Слухай, Рут, як нам бути?–запитала Рейчел.– Ось старий каже, що з новими втікачами прийшов Елізин чоловік і сьогодні ввечері буде тут...
Радісний вигук маленької квакерки перепинив їй мову. Рут сплеснула руками й так підскочила від захвату, що два непокірних кучерики вислизнули з під чіпця і впали на білу хустку. ‘