– Яка ж ваша ціна, сер?
– Та бачите,– мовив Гейлі,– я й сам міг би виростити цього хлопчиська чи десь його влаштувати. Він на диво здоровий та гарний, і десь за півроку за нього можна буде хапнути цілу сотню, а за рік – то й дві. Отож я й тепер не віддам його менше як за п'ятдесят.
– Ну, чужинцю, та це ж просто смішно!
– Отак, як сказав! – ствердив Гейлі, вперто хитнувши головою.
– Даю тридцять,– мовив незнайомець,– і ні цента більше.
– Ось що,– рішуче сказав Гейлі і знову плюнув.– Нехай буде ні по вашому, ні по моєму: давайте сорок п'ять. Це моє останнє слово.
– Згода!–трохи подумавши, відказав незнайомець.
– От і гаразд,– мовив Гейлі.– Де вам сходити?