– Не бійся, тітонько Ейджер,–мовив до неї найстарший із негрів.– Я балакав з паном Томасом, і він сказав, що спробує продати вас разом.
– Нехай вони не кажуть, нібито я вже ні на що не годна,– озвалася стара, зводячи догори свої тремтливі руки.– Я ще можу куховарити, прати, мити підлогу. Мене ще варто купити, звісно, за невелику ціну... Ти скажи їм про це, скажи! – наполегливо просила вона.
Тим часом Гейлі, продершись крізь юрбу, підійшов до найстаршого негра, розтулив йому рота, обдивився й поторгав зуби, тоді звелів зігнутись, випростатись і зробити ще кілька рухів, щоб показати м'язи. Потім перейшов до другого й оглянув його в такий самий спосіб. Нарешті він підступив до хлопчика. Обмацав йому руки, розправив і озирнув пальці, тоді загадав підплигнути, щоб побачити, який він спритний.
– Без мене його не продадуть! – із запалом вигукнула стара.– Нас обох пустять заразом. А я ще ого яка дужа, пане, ще можу робити й робити!..
– Чи не на плантації? – мовив Гейлі, зневажливо позирнувши на неї.– Так я й повірив!
Начебто задоволений оглядом, він вийшов з юрби і, запаливши сигару та хвацько зсунувши набакир капелюх, став чекати, готовий до торгу.
– Ну, то що ви про них скажете? – запитав його якийсь чоловік, що спостерігав, як він роздивляється негрів, і, певне, хотів і собі скласти з того думку.
– Та що ж,– сплюнувши, відказав Гейлі,– Я, мабуть, торгуватиму отих молодших та ще хлопчиська.