– То вірний товариш. Він утік до Канади "десь понад рік тому. А вже там почув, що його хазяїн з люті на нього жорстоко відшмагав його матір. То він пройшов усю дорогу назад, щоб розрадити бідолашну стару і якось забрати її з собою.
– І забрав?
– Ще ні. Він чатував коло маєтку, та все поки що не випадало нагоди. То оце тим часом він поїхав зі мною, щоб провести мене до Огайо. Там він залишить мене на друзів, що допомогли йому втекти, а сам повернеться по неї.
– Небезпечно, ой як небезпечно! – мовив містер Вілсон.
Джордж випростався і зневажливо посміхнувся. Старий добряк з простодушним подивом розглядав його з голови до ніг.
– Джордже, з тобою сталася дивовижна річ. Ти поводишся й розмовляєш наче зовсім інша людина,– сказав він.
– Бо я тепер вільна людина! – гордо відказав Джордж.– Так, сер, я вже нікого не назву своїм паном. Я вільний!
– Стережися! Хтозна... тебе ще можуть спіймати.