– Втекла, сер... Втекла з дитиною на руках світ за очі. Подалася десь на Північ, і хтозна, коли ми тепер побачимось і чи побачимось взагалі.
– Не може бути! Оце то диво! Втекла від таких добрих господарів?
– Добрі господарі часом залазять у борги, а закони вашої країни дозволяють їм одірвати дитину від матері й продати на виплат тих боргів,– гірко відказав Джордж. "
– Ото дивина! – мовив старий добряк, засунувши руку в кишеню.– Можливо, я чиню нерозважливо... Та де вже тут, у біса, бути розважливим! – раптом вигукнув він.– Ось візьми, Джордже.– І, витягши пачку грошей, він простягнув її Джорджеві.
– Ні, мій добрий заступнику! – сказав Джордж.– Ви й так чимало для мене зробили, а це може вам зашкодити. Гадаю, в мене вистачить грошей, щоб дістатися, куди мені треба.
– Ні, ти неодмінно візьмеш їх, Джордже. Гроші – то скрізь велика підмога, вони ніколи не вадять, якщо надбані чесно. Отож бери їх, синку, бери й не балакай!
– Гаразд, але з умовою, що я поверну їх вам, коли зможу,– сказав Джордж, беручи гроші.
– А тепер, Джордже, скажи мені, чи довго ще ти збираєшся так мандрувати? Сподіваюся, що не довго й не далеко. Усе це дуже дотепно, але надто вже ризиковано. А отой хлопчина з тобою – хто він?