– Залазь! – звелів Гейлі Томові, продираючись крізь юрбу слуг, що вовкувато поглядали на нього.
Том заліз у візок, і Гейлі, діставши з під передка важкі кайдани, надів їх йому на ноги.
Юрбою перебіг глухий обурений гомін, а місіс Шелбі гукнула з веранди:
– Містере Гейлі, запевняю вас, це зайва пересторога!
– Не знаю, пані, не знаю. Я уже втратив тут п'ятсот доларів, то більше ризикувати не маю охоти.
– Чого вона ще могла від нього сподіватись? – гнівно мовила тітонька Хлоя.
Обидва хлопчики, що, як видно, нарешті збагнули, яка доля спіткала їхнього батька, вчепилися за материну спідницю і голосно заплакали.
– Шкода, що немає панича Джорджа,– сказав Том.