– Це для неї,– коротко мовив він.
– Еге ж,– так само коротко озвався Джон, Вони потиснули один одному руки.
Розділ X
ЖИВУ ВЛАСНІСТЬ ЗАБРАНО З ДОМУ
Сірий і дощуватий лютневий ранок зазирнув у вікно хатини дядька Тома. Він освітив засмучені обличчя – живі образи сердечної туги. Перед грубкою стояв невеликий стіл, вкритий прасувальною сукниною, на стільці поруч нього висіло кілька щойно випрасуваних грубих, але чистеньких сорочок, а ще одна така сама сорочка була розстелена на столі перед тітонькою Хлоєю, і вона дбайливо та ретельно відпрасовувала кожний рубчик і кожну складнику, раз у раз підносячи руку до обличчя втерти сльози, що збігали в неї по щоках.
Том сидів поряд, підперши голову рукою. Обоє мовчали. Година була рання, і малеча ще спала покотом на своєму грубо збитому ліжку.
Собі на біду, Том, як і більшість людей його стражденної раси, був ніжний батько, безмежно відданий сім'ї. Він підвівся і тихенько підійшов поглянути на дітей.
– Останній раз...– мовив він.